Швидкоплинне життя часто відправляє нас у дорогу. І ми квапимося -— у справах, чеканнях, турботах, звично Ñ– неуважно ковзаємо поглядом, гадаємо — збудеться чи не збудеться, знайдемо чи втратимо…

Ці невідчепно-практичні думки зовсім не залишають часу, аби роздивитися, що навколо, а то й просто під ногами. Роздивитися непоспіхом, вдумливо, уважно, з користю для се¬бе. А шкода. Недаремно ж хтось із класиків назвав дороги за¬кладками в зеленій книзі життя. Прикро, якщо ця книга так Ñ– лишається непрочитаною…

Далеко не всім мандрівникам щастить. Іноді підеш на екскурсію чи в ліс по гриби — і раптом невдача: натер ногу або поранив її. Яскраво світить сонце, співають птахи, та й квітів і грибів, як на те, почало більше попадатися, а ти, накульгаючи, йдеш у поганому настрої. Адже поблизу ні лікарні, ні ацтеки. І сам того не знаючи, наступаєш на потрібні тобі ліки.

Під ногою розетка цупких прохолодно-гладеньких листочків подорожника великого. ЗІРВИ ОДИН З НИХ, обгорни ним пошкод¬жене місце. • Тепер можеш спокійно йти далі. Листок приємно холодить і ти відчуваєш, як біль поступово відходить.

До речі, подорожник — теж великий мандрівник. Восени, коли шляхи стають вологими і визріле насіння подорожника робиться дуже клейким, воно легко і міцно налипає на взуття, колеса і мандрує з нами. Причому по всьому світу. Скажімо, в Америці колись не було такої рослини. Вона потрапила туди разом з чоботами завойовників і перших поселенців.

Цікаво, що все це знайшло відображення в латинській назві рослини —* «плактаго», що складається з двох слів: «плахта» — ступня і «аго» — веду. Дивлячись на подорожник, американські індійці, як правило, влучно кажуть: «слід білого».

Якось так уже склалося, що люди не дуже цінують те, чого багато і буквально під ногами. От якщо дістати заморські трави — інша справа. Вони завжди в ціні. Навіть жінки, спо¬стережливі від природи, рідко звертають увагу на подорожник великий. Тим часом їх чи не найдошкульніше вражає дефіцит косметики. Якби жінки знали, що в усі найефективніші креми та лосьйони як вітчизняні, так і зарубіжні, входить витяжка з подорожника, то могли б зробити просто диво зі шкірою свого обличчя. Треба тільки, вклонившись землі, зірвати під ногами листок подорожника, помити, віджати з нього сік і нанести на обличчя або хоча на найбільш чутливі ділянки шкіри- під очі та на шию. Якщо це здійснювати регулярно, незабаром всі докази на користь подорожника знайомі читатимуть на вашому обличчі.

А як багато жінок соромляться навіть у спекотні дні відкрити свої ноги, спотворені чорними плямами внаслідок хронічного тромбофлебіту. Зібрати б їм тих листочків, помити,подрібнити і накласти на потемнілі плями у вигляді компресу або примочки. Теж сталося б диво.

З самого раннього нашого дитинства подорожник був першим «бальзамом» на рани, подряпини, виразки. До речі, здавна його застосовували для лікування хронічних виразок, ран, екзем. Свіже листя прикладали до фурункулів, опіків, порізів, наривів. Соком потовченого листя подорожника лікували дерматити, змащували укуси комах та вугрі. Відваром листя промивали рани й виразки, полоскали рот при запаленні ясен та робили примочки при запаленні очей. Сухий порошок із листя подорожника використовували як присипку на рани, особливо на ті, що кровоточили. Виготовляли також мазі на смальці та лої з подорожника для лікування гнійничкових захворювань шкіри.

І те, що ми знали в дитинстві, і надбання народної медицини тепер доведено клінічними дослідженнями: сік свіжих листків прискорює загоювання ран, а препарати подорожника при лікуванні інфікованих ран швидко очищають їх від гною.

Інстинкт людини, а з часом досвід і знання, що передавалися з покоління в покоління, змусили звернутись до подорожника-цілителя і з внутрішніми захворюваннями. В народній медицині відвар або настій листя п’ють як кровоочисний засіб від кропивниці, при скорбуті (цинзі), гарячці й атеросклерозі, в разі, якщо непокоїть відрижка, метеоризм, при проносі й геморої, при запаленні сечового міхура, від нестримання сечі й набряків, при злоякісних виразках шкіри. Лікують ним ентерити, коліти, бронхіти, плеврити, нефрити.

Насіння подорожника великого вживають як проносний засіб при хронічних запорах (столову ложку потовченого насіння прийняти перед сном або вранці натщесерце, запиваючи теплою водою).

Відварами насіння, що має багато слизу, який обволікає стінки кишок і захищає їх від подразнення, лікують коліти та інші запальні процеси органів травлення. Такими ж відварами (10 грамів на склянку окропу, варити 10 хвилин, охолодити, процідити, приймати по столовій ложці тричі на день за 15— 20 хвилин до вживання їжі) лікують жіноче та чоловіче безпліддя, цукровий діабет та розлад функцій шлунково-кишкового тракту.

У народній ветеринарії порошок із сухого листя застосо¬вують навіть для лікування сибірської виразки.
Завдяки багатому хімічному складу трави подорожника пре¬парати з неї мають різнобічні цілющі властивості. Сік свіжих листків входить до складу препарате «Сік подорожника», який застосовують при анацидному гастриті, хронічному коліті, виразковій хворобі, але тільки з нормальною та низькою кислотністю. Препарат плантаглюцид, одержаний з водного екстракту листків подорожника, застосовують для лікування хворих гіпоацидними гастритами та виразковою хворобою шлунка чи дванадцятипалої кишки з нормальною та зниженою кислотністю. Препарат діє також як спазмолітичний, протиза¬пальний.

Широко використовують цю рослину в стоматологічній практиці. Свіжим соком або настоєм листків (одну столову ложку на склянку окропу) полощуть ротову порожнину при запаленні ясен, зубному болю, виразковому гінгівіті, стоматиті, пародонтозі.

Свіжий сік або розтерті листки подорожника тамують біль і запобігають набрякам при укусах бджіл, ос, джмелів і навіть гадюк. Готують з подорожника і мазь. Роблять це так: 10 грамів подрібненого (розтертого в порохно) листя змішують з 90 грамами смальцю з лоєм, або вазеліну.

Крім усього, подорожник має ще і вітамінну зелень. Його листя з прісним гіркуватим смаком — хороший додаток до гострих і кислих овочів. Листя поліпшує апетит, підвищує за¬гальний тонус організму. Заквашені листки подорожника великого допомагають при захворюванні шлунка, при алко¬гольних отруєннях. Листя подорожника додають у пюре, кот¬лети, запіканки, каші.

Запам’ятайте, однак, що людям з підвищеною кислотністю ліки Ñ– страви з подорожника протипоказані.
Подорожник, безумовно, тримає в собі ще багато не- розкритих таємниць. Але й те, що ми знаємо, дозволяє в ба¬гатьох випадках чекати від нього реальної допомоги.

(Просмотров всего 11), (Просмотров сегодня 1)